Это сообщение – отсканированная брошюра Ивана Артемовича Залецкого, в которой собраны его статьи о чудном явлении Божией Матери в Иосафатовой долине в 1923 году и о связанных с этим чудом событиях.
В 2006 году Иван Артемович трагически погиб, но благодаря его стараниям возобновилась традиция паломничества на долину и установки крестов у святого колодца.
Святые мученики и исповедники веры Христовой, молите Бога о нас.
IОСАФАТОВА ДОЛИНА
Щемно-бентежнi почуття щастя викликае полiт журавлiв чи гусей-лебедiв. Чи весною - додому, до мicця любовi та народження. Чи восени - у вирiй, пережити тугу-стужу. Пливуть, перегукуючись, птахи височенько в небi. Де ночують, спочивають - тiльки вожаку знати.
Та є на нашiй Землi мicце, до якого пташинi ключi ще за добру сотню кiлометрiв спрямовують свiй лiт так, щоб пролетiти над ним.
Не просто пролетiти. А очиститись, викупатись в прозорому повiтрi, краєчком крила, дзьобиком захопити води з озерця, що витiкає з кринички. Вожак першим з височини стрiмко летить вниз, а за ним - увесь ключ. I, доторкнувшись хвильки, всi радicно купаються, перекидаються в повiтрi. Тiльки згодом поважно i довiрливо, всiею сiм'єю походжають бережком бiля Хреста, що височить над криничкою, туляться до дерев'яного бильця.
Це - лiвий берег долини. А праворуч, через видолинок - Свята Криничка. Віковий кам'яний Хрест при нiй. Образ Матерi Божoi з Спасителем на руках. Дерев'янi Хрести. Свiчечки. Рушники. Прихожани з близьких чи далеких околиць, що прийшли вклонитися святинi Поділля - Йосафатовiй долинi. Вiдомi в християнському свiтi Хрести.
СЕЛО ГОЛИНЧИНЦI
Якщо трошки iстори, то там, де тепер Голинчинцi, колись шумiв дрiмучий лic. Татарська навала та турецький спис обминав цi неходженi мiсця.
Йшла друга половина XVII столiття, двадцять сiм рокiв поневолення Подiля Султанiвською Туреччиною. Неподалiк Шаргорода, у Калинiвському православному чоловiчому монастирi шукали порятунку православнi з навколишнiх сiл, матерi з дiтьми, священники. Та и тут могли появитися турки, що на смерть катували православних.
Церковний переказ розповiдае, що сама Матiр Божа увi снi дала благословiння монахам на порятунок, йдучи на ранiшю зорю.
I пiшли, гнанi яничарами, ченцi та миряни, рятуючи дiтей, на схiд сонця, в дрiмучi лiси. Тiльки на третiй день зупинились вони в урочищi, бiля кринички. Як говорить легенда, стало iм тут затишно i спокiйно. Помолившись, заснули вони сном праведникiв. А у сновидiннi знову явилася iм Матiр Божа, яка з пiднебесся благословляла околицю.
I заснували ченцi обитель. А що були бiднi та обдертi, то й назвали ii «Голi ченцi». Миряни окремо житло будувати стали. Любили люди цей край. Чотири села на чотири боки, а посерединi - долина. Криничка пiд молом, вода джерельна, цiлюща. Молились бiля неi, а долину Йософатовою звали.
ЧУДО БОЖОI МАТЕРI
Було це в спекотнi жнивовi днi 1923 року. Пас пастух Якiв людську череду корiв. Рядом дiвчинка Харитинка овець пасла. Любив пастух це мiсце, моливсь бiля кринички, цiлив струджене тiло цiлющою водою.
Аж дивиться пастух - Матiр Божа з Немовлям. Прямо у водi над криничкою. Святий нiмб золотом сяє.
Страху не було, зацiпенiння теж.
- Матiр Божа, що робити маемо? - спромiгся промовити.
- Христа славте, хрести ставте - почув у вiдповiдь. I Матiр Божа, благословляючи його i всю околицю, вже танула у повiтрi, пiдiймаючись на небо. Пастух миттю звiвсь на ноги i щодуху побiг у село.
3 хоругвами та образом святого Миколая поспiшили голiнчани за своїм священником отцем Тихоном до кринички. Вони й першими поставили тут дубового хреста.
Слава про диво Господнє рознеслася враз. Ще того ж дня хрести встановили жителi суiднiх Русави, Попелiвки, Ксьондзiвки, Шпикова, Рахнiв, Зведенiвки та Джурина.
До осенi Йосафатова долина була вся вкрита хрестами. Тижнями i мiсяцями люди несли iх на своiх руках звiдусiль. Далека Кубань i Одещина, Приднестров'я, Бесарабiя i Донбас слали свою хвалу Господу. Добиралися потягами iз далекого Сходу i Забайкалля.
РОЗПРАВА НАД ХРЕСТАМИ I НАД ЛЮДЬМИ
Місцеве начальство та обласні можновладці враз занепокоїлись, коли в такій глушині з'явилися хрести. Секретна доповідна Могилів-Подільського округвиконкому на ім'я голови Подільського губернського виконкому від 24 листопада 1923 року розповщає, що на Йосафатовій долині: «трапляються численні випадки зцілення від різних хвороб, що викликає неймовірний приплив людей на релігійні відправи, що проводяться на місці Явлення загадкової жінки з дитиною. Це все виходить за рамки комуністичної ідеології, тому є шкідливе».
Надзвичайна комісія губвиконкому приймає рішення не тільки знести з лиця землі хрести, але й перевиховати учасників тіх подій. Кінні роз'їзди міліції зупиняли хід прочан, нагайка била и по хрестах, и по людських плечах. Село захопили чекісти.
3 сусідніх районів пригнали чоловіків з бардашами та пилками, кіньми та волами пиляти хрести - на дрова у Джурин та Жмеринку. Свої «активісти-безбожники» кроквами та балками на стодолу чи хату премії одержували.
Селом прогнали валку з п'ятидесяти чоловік. Забрали отця Тихона, пастуха Якова, столяра Семена з жінкою Пистиною. Всіх тих, хто давав притулок прочанам. Пішки, збиті та закривавлені, в лахмітті й босі, оточені кінною міліцією, близько двох діб йшли вони у Шаргород. А звідти етапом, вже по першому сніжку - у Вінницю.
МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ ПАСТУХА
Судилищє йшло довго. Вже Йорданські морози рипіли в підземеллях вінницьких казематів. Та ніхто з п'ятидесяти не визнав своє'ї провини, не зрікся віри. Мордували, морили голодом, але так і не змогли «пришити» «державної зради». Вжахнула всіх смерть пастуха Якова. Його в підземеллі живим загризли пацюки. Мученицькою смертю засвідчив істину пастух. Так нічого і не добившись, обмерзлих та обшарпаних, сорок дев'ять душ вигнали на вулицю. Коли пішки вони придибали від Вінниц! до Голинчинець, то на Йосафатовій долині побачили... 16 тисяч хрестів, що з'явилися зимою, після майже повно'ї ліквідації «Сафатової долини». Це були вже посланці Середньої Азії та Далекого Сходу, Півночі та Зауралля, куди ще не дійшла вістка про розправу над хрестами. Тільки коли навесні 1924 року було перекрито ходи до Голинчинець і бригади найманщв ліквідували (на їхню думку) останнього дерев'яного хреста, слідча комісія відновила свою роботу.
Ще майже півтора року йшло слдство. 3 підсудними було ясно. Достатньо було і свідків. Архіважливим завданням чекістів залишалося знайти христопродавців. Які хоч би якось могли обезславити святе місце.
СУДОВИИ ПРОЦЕС
За перегородкою, на дерев'яних лавках тісно розмістилися підсудні - дев'ять священників і вісімнадцять мирян - заможників і бідняків. Всім їм притаманні мужність і відчуття правди у своїх вчинках. Незламність, всіх без винятку, підсудних, вірність, стійкість у Вірі Христовій. Місце головного підсудного - Якова Мисика - порожнє. Його вже немає в живих.
Вхід для публіки вільний. Міліція стримує хвилі бажаючих.
Так 21 червня 1925 року розпочався у залі Вінницького губернського суду найгучніший у ті роки на Поділлі судовий процес, який у хроніці тих днів офіційно значився як «Справа про Хрести на Йосафатовій долині». Тільки 1 липня, тісля ЗО-годинної наради на вечірньому засіданні було оголошено вирок.
У перший день судового процесу з'явився монах Симеон - прямо перед лавою підсудних у своєму незмінному плащі - волосяниці і сандалях на босу ногу. Благословивши підсудних, старець голосно заявив: «Дух Святий буде говорити Вашими устами. Амінь». Коли міліція кинулась до нього, старець Симеон перехрестився і ... зник.
Особливо зневажливо говорив один з «христопродавців-односельчан» про юриста Сумневича. Мовляв, найбільша його провина в тому, що він - людина віруюча, хоча закінчив Томський університет, і як це він, Сумневич, що вже три роки при радвладі був нарсуддєю, насмілився писати в Харків клопотання про офіційне виділення земельної діянки п!д Хрести та будівництво монастиря! Висновок: це - соціально небезпечна для радянської влади людина.
Всім присутнім відомо, що по доносу цього ж односельця чекісти у Харкові в поїзді затримали сина отця Тихона - Олексія Петринського, котрий був делегований до Москви з вісткою -свідченням на ім'я Святійшого Патріарха Тихона про Явлення Матері Божої зі Спасителем на Йосафатовій долині.
Дев'ятий день - промови сторін. 3 виступу громадського обвинувача дізнаємося дійсно приголомшливу цифру: за п'ять місяців 1923 року на Йосафатовій долині побувало більш як мільйон п'ятсот тисяч віруючих. Це більше, ніж все населения нашої теперішньої області.
Прокурор Попов у всьому бачить прояви контрреволюції. Вш просить суд застосовувати тільки 119 та 120 статті Карного кодексу. Захисникам суд відводить тільки ранішнє засідання 1 липня. Вони доводили, що у вчинках підсудних немає тих злочинів, які передбачені статтями Карного кодексу. Так, ст. 120 говорить про використання релігійних обрядів з корисною метою, а ст. 119 передбачає ще и контрреволюційну мету. Між тим дані судового слідства не підтвердили фактів обвинувачення, тим більше зв'язків із закордонною контрреволюцією. Захисники зазначили, що бути учасником хрестоношення ніколи Карним кодексом не заборонялося і застосовувати відповідну кару немає ніяких підстав.
- Всі підзахисні потребують не пом'якшення кари, а повного виправдання, - звертаються письмово до суду всі троє адвокатів. Та вирок вже давно підготовлений, як і велить диктатура войовничого атеїзму. Покарання згідно цього вироку: біднякам - примусові роботи; селянам, юристу і священникам - до 4 років бупру із суворою ізоляцією (термінологія вироку збережена). Священникам і юристу, який завжди захищав селян, після відбутгя покарання заборонялося проживати на Україні протягом 3-х років, як соціально небезпечним.
Наш християнсъкий обов'язок - пам'ятати імена сповідників віри: пастух - Яков Мисик, невинно убієнний; мученики, сповідники за віру православну: священники — Тихін Петринський, Костянтин Жолткевич, Володимир Іллінський, Іван Черняхівський, Віталій Шуляка, Віктор Завадський, Олександр Любинсъкий, Йосип Іванько, Петро Васильківський; юрист - Василь Сумневич; селяни - Василь Садовника, Григорій Сірук, Авксентій Бабій, Трифон Бондар, Август Кашевський; бідняки - Роман Садовника, Тимофій Бондар, Євген Форманюк, Филимон Захарчук, Григорій Бацалай, Федір Собцев, Дмитро Іваніка, Єпісттімія Бабій, Єфросинія Набуральна, Іван Дідик, Іван Шлянськовий, Іван Мороз-Гуменюк.
ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ
Все написане - мені близьке і до щему знайоме. Коли отець Тихін пішов у Вічність, відслуживши в селі вірою і правдою майже піввіку, сім'ю Петринських вигнали з родового гнізда. Дочок-інвалідів забрали родичі в Київ, а матушку, вже смертельно хвору жінку, приютила моя мати. Знайшлася маленька кімнатка, де і дожила вона свої, відведені Господом, роки. Маленьким, зі сво'їм старшим братиком, слухали ми її нехитру оповідь про хрести. Вона і навчила нас церковнослов'янської мови, якою я читав уже п'ятирічним хлопчиком. Їхній син Олексій все ще знаходився під домашнім арештом за спробу по'їздки до Святішого Патріарха.
Вислали Олексу на Соловки вже у післявоєнну пору. Як ми всі чекали вісточки! Та прийшло горе - помер Олекса на лісоповалі. Матушки серце не витримало - померла вона з листом у руці.
Єдиний скарб сім'ї Петринських - образ святого Миколая Чудотворця, з яким отець Тихін освячував першого Хреста - моя мати береже і понині . Заповідала матушка Неоніла його святині -Хрестам. Вона, як і моя дев'яносторічна мати, як і багато хто з нас - вірять, що знайдуться добрі люди, що знають ціну земного життя і побудують каплицю-пам'ятник пам'яті всіх невинно убієнних, де зможуть молити святого чудотворця за упокій душі всіх митарствующих, що чекають на Страшний Суд.
ПАМ'ЯТЬ НАРОДНА
Пам'ять жива... Прикрашений рушниками хрест при дороз!, що йде на хутір Петровського. Неподалік криничка. Хрест при ній - дерев'яний, небесного кольору. Свічечка - світлій пам'яті Якова - пастуха, невинно убієнного.
Дзвони Церкви св. Димитрія линуть до Святої Кринички. Побудована з дерева ще у XIX столітті, вона є дороговказом до святих місць. Пограбування церкви сельчани не допустили навітъ в страшиі роки гоніння. Дзвони нелюди з дзвінниці вкрали, а ключів від самої церкви тітка Пистина так і не віддала, хоча сама залишилася з переламаними пальцями на руках і ногах. Помстилися вони і її чоловікові Семену, кращому столяру, котрий змайстрував першого хреста. Неподалік, вікнами до церкви, хата тітки Насті, учасниці тих подій, єдиної з тих п'ятидесяти, що сьогодні ще жива.
Наново відлили дзвони селяни для своєї церкви на одному з заводів України. Щоп'ятниці біля Святої Кринички настоятель Місцевого храму о. Сергій читає Акафіст Чесному Хресту. Учні місцевої школи - у церковному хорі. Школа в селі - навпроти храму православного. Серед шанованих вчителів села - Василь Опанасович Олійник - мій класний керівник, який прищепив любов до рідного краю, і його духовних витоків.
Православні свято бережуть святиню Поділля. У свята і в будні йдуть сюди люди вклонитись пам'яті предків, помолитись за упокій душі Якова-пастуха, отця Тихіна, тих вісьмох священниюв, могилки яких нам невідомі, всіх мучеників за Віру Христову. Вода, освячена Матір'ю нашого Господа Іісуса Христа, зцілює дітей і дорослих, повертає жінкам щастя материнства, злагоду в сім'ї. Освячують водою будівлі, а про зцілення тварин розповідають цілі легенди.
ПЛАЧЕ КАМ'ЯНИИ ХРЕСТ
Помітили старожили - тільки десь у світі твориться свавілля - плаче кам'яний хрест. Чи то жаркий полудень жнивової днини, чи тріскучий мороз - стікає чистої води сльоза з кам'яної маківки і обох крил-сторін.
Коли в грізну годину Великої Вітчизняної в один день в село прийшло більше як сто похоронок - сльози вдів змішалися з ними і Йосафатовою долиною потік рівчак людського болю. Плакав кам'яний хрест, коли був землетрус у Вірменії і під час югославських подій, де гинули люди і православні храми. Плакав кам'яний хрест і під час останньої облоги місця народження Іісуса Христа.
Поки не пізно - прочитаймо пророцтво святого Іоіля. Хай в наших душах прокинеться страх Божий. Щоб не плакав вовіки кам'яний хрест біля Святої Кринички.
ЗВІДКИ Б'Є ДЖЕРЕЛО СВЯТОЇ КРИНИЧКИ?
Розповідь священника
Декілька років тому я був призначений настоятелем приходу Свято-Димитрівської церкви села Голинчинців. Для мене і моїх парафіян великою радістю було те, що Иосафатова долина і Свята Криничка знаходяться в нашому приході, всього у трьох кілометрах від храму.
Ще учнем 9-го класу я вперше прочитав історичний нарис про ці чудесні місця; доводилося чути про Хрести від батьків і сусідів, тому що жили ми в кілометрах тридцяти від Святині.
Після знайомства з приходом, ми з матушкою, разом з парафіянами, ступили на ці священні пагорби. Благоговіння охопило наші помисли і душі. Ми відчули Божу присутність, адже тут явилася сама Матір Божа, благословляючи Своєю десницею околишні місця і води Святої Кринички. Тут ми прочитали Акафіст Животворящему Хресту, закропилися Святою водою; і ось уже більше двох років це почуття приходить завжди, як тільки ступаю на ці священні місця, коли бачу Святу Криничку і Хрести біля неї.
Мені завжди хотілося довідатися, як поповнюються невичерпні запаси води Святої Кринички ось уже стільки сторіч? Де те священне джерело, що живить її цілющою вологою?
Одного року, коли наш прихід готувався відзначити день пам'яті Чуда Матері Божої, необхідо було почистити Святу Криничку від мулу і сторонніх предметів. Відзначу, що парафіяни всі ці 79 років бережуть Святу Криничку в її первозданному виді. Суворо заборонено робити будь-які надбудови, прикраси. Тільки верхня частина укріплена каменем-черепашником для запобігання зсувів; і тільки польові квіти, лісова поросль і трава мають право на сусідство зі святинею.
Як священник я вирішив сам почистити Святу Криничку. Матушка приготувала чистий робочий одяг і взуття, і одного сонячного дня, помолившись Господу Богу і Матері Божій про допомогу, я, разом з парафіянами, почав роботу. Жінки згрібали листя, юнак приготувався подавати мені цебра, а я опустився на дно Святої Кринички. Перед цим, наскільки це було можливо, ми усі разом вичерпали воду.
Глибина Святої Кринички біля двох метрів. У природному виді, якщо багато води накопичуеться, вона вільно виливається назовні через отвір у землі. Але це літо було посушливим, тому воду легко вичерпали до самого дна.
Через півгодини і дно,і боковини були очищені. Але під час усієї цієї роботи я так і не знайшов джерела, що завжди б'є десь в одному визначеному місці. Усі стінки і дно були глиняні, однаково вологі.
Я став молитися Господу Богу, Матері Божій, усім святим, щоб мені відкрилася таємниця джерела - звідки прибуває свята вода? - як раптом помітив, що на стінці переді мною виступають крапельки чистої, як сльоза, води. Вони стікали, збираючись до середини стінки і, утворюючи тоненький струмочок, струменіли вниз. 3 душевним трепетом я подивився праворуч і побачив те ж саме. Струмочок плавно стікав по центру стінки вниз. Перехрестившись, я подивився ліворуч. Те ж саме. 3і страхом Божим оглядаюся назад -і там бачу чистої води струмочок.
Струмочки стікали до дна Святої Кринички, утворюючи хрест. Я покликав юнака, який знаходився нагорі, попросив його подивитися на дно Святоі Кринички і почув радісне: «Отче, я бачу водяний хрест!».
Вода, стіксаючи з чотирьох сторін і утворивши обриси Хреста, повільно заповнюючи поглиблення дна, стала підніматися.
- Дивні діла твої, Господи, - сказавши це сам собі, я вибрався зі Святої Кринички і дотепер знаходжуся під чудовим враженням Чуда.
3 чистою християнською совістю тепер я розповідаю, як наповняється водою Святе Джерело. Свідчу, що Свята Криничка наповняється водою хрестоподібно, із усіх чотирьох сторін-стінок.
Ієрей Сергій ГУРМАЧ
ЧУДЕСА СВЯТОЇ КРИНИЧКИ
Шофер місцевого сільгосппідприємства розповідає, що коли його направили оперувати виразку шлунка, він з молитвою в душі і благанням про допомогу прийшов до Святої Кринички. Обійшлося без операції. I ось пройшло вже більше 15 років, а болі у шлунку він з тих пір не відчуває.
* * *
Молодий хлопець з Вінниці мовчить, але багато хто знають, як у страшному запої він заснув на пагорбах Йосафатової долини, блукаючи в пошуках випадкового заробітку. А коли прокинувся і побачив Хрест, згадав, що він теж хрещений і мати в дитинстві учила його хреститися і молитися Богу. Йому стало страшно і соромно, він став хреститися і просити Господа про допомогу в житті. Иого мучила спрага і, побачивши Святу Криничку, він напився води; полегшало - пішов у сусіднє село і тільки там дознався, де довелося йому ночувати. Відчувши величезне бажання ще раз напитися води від Святих Хрестів, повернувся до Кринички.
Зараз - це процвітаючий бізнесмен, який веде бездоганно порядне життя. А в Голинчинці він приїжджає, не очікуючи святкових дат, а коли почуває, що душі необхідно поклонитися святим місцям.
* * *
Мати учениці 4-го класу місцевої школи згадує про страшні муки своєї тоді п'ятилітньої дочки , коли через інфекцію у неї почалася гангрена руки. До сходу сонця, з молитвою в душі, родичі принесли води від Хрестів і наклали компрес на руку. Дівчинка моментально заснула; виїзд у Вінницю - у лікарню, як наполягали лікарі, відклали. А коли дівчинка прокинулася і зняли компрес, побачили, що синява і пухирі зійшли, рука ожила.
* * *
Місцеві жителі розповідають про єврейку з Джурина, котра через катаракту більш трьох років залишалася практично сліпою. Увірувавши в Чудо Матері Божої, вона просила принести їй води від Хрестів. Не пройшло і двох тижнів, як, по місцевому прислів'ю, «полуди» зійшли з очей. Уся її родина стала православною.
ІКОНА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ
Ікона святителя Миколая Чудотворця, яку у народі здавна шанобливо величають Дивовижною, знаходиться в храмі преподобного Лаврентія Чернігівського, розташованому в приміщенні поліклініки госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Шанованою ікона стала з 1923 року, коли вона була встановлена на Іосафатовій долині біля Святої Кринички. Протягом п'яти місяців: від дня Чуда Господнього - Явлення Матері Божої пастуху Якову - до жорстокої розправи над Хрестами - сюди приїжджали помолитися, підносячи хвалу Чуду Всевишнього, більш півтора мільйона прочан з Європи й Азії. Біля Святої Кринички, де Матір Божа, явившись зі Спасителем на руках, Своєю десницею благословила ці земл!, відбувалися масові зцілення страждучих і хворих душею і тілом.
У неспроможній злості писало Могилів-Подільське начальство в губернський виконком міста Вінниці у своєму секретному доносі від 24 листопада 1923 року: «...на Йосафатовій долині трапляються численні випадки зцілення від різних хвороб, що викликає неймовірний приплив людей на релігійні відправи, які проводяться на місці Явлення загадкової жінки з дитиною. Це усе виходить за рамки комуністичної ідеології, тому є шкідливим». I тоді під керівництвом чекістів банда найманих безбожників ліквідувала Хрести. Тільки ікона Святителя Миколи Чудотворця таємно була врятована і передана матушці Неонилі (Петринській).
У цей час о. Тихон (Петринський), пастух Яків Мисик і 48 мирян уже знаходилися в стінах Вінницького ЧК. Сам о.Тихон походив з династії священників Петринських. Один з його предків, у часи руйнівних навал на Поділля Османської Порти (1672-1699), разом з ченцями Шаргородського чоловічого монастиря заснував у Іосафовій долині обитель. 3 торжеством відновлення православ'я на Поділлі ченці Шаргородського Свято-Миколаївського монастиря кожні десять років здійснювали триденний Хресний хід від центра Шаргорода до Іосафатової долини, щоб там, на місцевому цвинтарі, вклонитися могилам ченців-мучеників, які врятували сотні православних від меча турків, завдяки дивовижній вказівці Матері Божої.
У 1860 році, здйснюючи черговий Хресний хід, ченці піднесли православним мирянам села Голинчинці Ікону Святителя Миколая Чудотворця. Тут вона і знаходилася у вівтарі Свято-Димитрівської церкви до дня явлення Божої Матері у 1923 році.
В важкі роки гонінь православні миряни збиралися в будинку матушки Неоніли щоб просити заступництва в Миколая Чудотворця. Багато родин вижили, уникли розправи завдяки незримому заступництву Святителя.
Коли в період Великої Вітчизняної війни йшли страшні бої навколо села, наші воїни вели коректування бою і наведения літаків із дзвінниці Свято- Димитрівського храму. Матушка Неоніла з іконою Святителя невідступно знаходилася поряд з воїнами Радянської Армії протягом бою. Вона молилася Святителю, усім святим, Матері Божій, Ісусу Христу про порятунок воїнів і храму.
По закінченні бою солдати приклалися до ікони і віддали хвалу Богові.
Усі вони залишилися живі і неушкоджені, хоча ніхто з них на це не сподівався (навіть зараз, поруч у лісі, залишилися ями від вибухів глибиною в десяток метрів).
у 1944 році, уже після смерті о. Тихона, місцева влада вигнала матушку Неонілу з рідного будинку. 3 єдиним скарбом - образом Святителя Миколая Чудотворця - їй разом із сином Олексієм дала притулок односельчанка Уляна Григорівна Залецька.
Від пережитого матушку Неонілу розбив параліч. Багато горя перетерпіла і родина Залецьких. Перед війною від страшного голоду померли двоє дітей, Іван і Ганна. 3 фронту прийшла похоронка на чоловіка Артема. Однак матушка Неоніла до кінця своїх днів прожила тут під турботливим наглядом і у шанобливій повазі. Померла вона на руках уже подорослішалих синів господарки будинку, коли одержала із Сибіру повідомлення про смерть сина Олексія на лісоповал!, куди той був висланий за сповідання віри Христової.
Матушка Неоніла заповідала родині Залецьких свято берегти ікону, і коли настануть кращі часи і на пагорбах Іосафатової долини буде споруджений храм на честь Чуда Господнього - передати ікону туди.
Сама ікона сьогодні знаходиться у вінницькому храмі Преподобного Лаврентія Чернігівського. А рішення залишити ікону саме тут її остання хранителька Уляна Григорівна Залецька роз'яснила так: «Мій чоловік Артем загинув на фронті. Тому моя родина і попросила настоятеля храму, що знаходиться на території госпіталю, щоб ікона поки знаходилася саме тут. Поклонитися іконі зможуть усі, хто працює і лікується в обласних лікарнях ім. Ющенка и ім. Пирогова, наркологічному диспансері, і усі, хто відчує у цьому потребу. Нехай зберігае усіх вас Господь».
